Ансамблі

Важливу роль у збереженні багатства фольклорної спадщини Підляшшя та її сучасної інтерпретації відіграють підляські художні ансамблі. За ініціативою Союзу українців Підляшшя створено кілька українських колективів. Підляські ансамблі зберігають багатство фольклорної спадщини регіону і надають цій спадщині сучасну інтерпретацію.

Український ансамбль пісні і танцю «Ранок» був заснований у 1995 р. в Більську. У його репертуарі народні пісні, які ще збереглися на Підляшші. Від 1996 р. ансамбль діє при Більському будинку культури, а від 2000 р. має танцювальну групу. Ансамбль нараховує 150 осіб. «Ранок» випустив декілька дисків, був також переможцем багатьох конкурсів і фестивалів. Проводив турне в Україні, Словаччині, Румунії, Бельгії та Франції.

Український дитячо-молодіжний ансамбль «Гілочка» виник у Черемсі в 1996 р. Зберігає він пісенно-фольклорну спадщину регіону і близько співпрацює з народними колективами з сусідніх сіл. Ансамбль випустив декілька дисків, зокрема, «Гілочка – чотири пори року». Ансамбль виступає з численними концертами не лише на Підляшші.

Народний фольклорний ансамбль «Родина» існує з 1991 р. і гуртує мешканців Дуб’яжина і навколишніх сіл. Репертуар ансамблю включає традиційну українську народну музику Підляшшя, яка передається серед виконавців з покоління в покоління. Є лауреатом численних нагород.

Підляська молодь створює чергові музичні ансамблі, які по-новому інтерпретують спадщину, серед них: «Позитив», «Джерело», «Слов’яночки», «Добрина». Інші підляські ансамблі, що виконують український фольклор Підляшшя, також співпрацюють з СУП і беруть участь в українських культурних заходах.

«Ранок»https://www.facebook.com/Ukrai%C5%84ski-Zesp%C3%B3%C5%82-Ranok-811486682283364/

„Безперечно від де-кількох років візиткою Підляшшя є колектив «Ранок». Його майстерний спів прикрашає майже всі менші чи більші українські підляські імпрези. Це невід’ємний елемент культурного життя українців Підляшшя.

Дівчата і хлопці під керівництвом талановитої Єлизавети Томчук досягнули майже вершини професійного білого співу, який лунає під час «Підляської Осені», чи «На Івана на Купала», і втішає вуха меломанів.”

„«Ранкові» свята і будні

Ювілей 15-річчя існування ансамблю “Ранок” став нагодою до редакторської розмови з її керівником, а водночас вчителькою української мови в прочатковій школі та дитячому садку, Єлизаветою Томчук. Оскільки не було це типове інтерв’ю вирішили ми ужинок з цієї розмови подати у формі запису її найважливіших думок.
Висвітлюється в них зокрема бачення змін, які відбулися як у самому ансамблі, так і в його оточенні, котрі показують також цікаві факти з процесів, які проходять у всьому більському середовищі.

Кожного ювілею ждеться, бо то нагода, щоб зробити якісь підсумки. Діти також чекають на ювілей, бо можна зробити зустріч, позгадувати. А згадувати є що, бо
існування кожного ансамблю, це передусім виїзди на концерти, фестивалі, конкурси. Виступ на між-народному фестивалі, де можна побачити інші ансамблі, де можна
побачити інше місто, іншу країну, то є завжди цікавий досвід, свого роду пригода. Тому можна сказати, що саме виїзди є найбільшим заохоченням для дітей, які два рази в тиждень, після уроків, коли вже й так змучені, мусять ще приходити на репетиції. Ця перспектива дозволяє працювати з ними нормально цілий круглий рік.
Хіба найкращим нашим досвідом була поїздка на захід Європи, у 1997 році, коли “Ранок” був ще не дуже численний. Сьогодні, думаю, навіть би така поїздка не змогла відбутися, бо помінялися реалії – і подорожі, і всього. А тоді ми протягом тижня побачили багато країн, до яких запрошували нас українці, які там мешкали. Зараз закордонні виїзди передусім в Україну. І діти вже дуже чекають, щоб поїхати наприклад на конкурс “З народного джерела” до Рівного, самі зголошуються,
приготовляються.
Від кількох років регулярно виїжджаємо в Україну також на заняття типу майстер-класів, передусім до Рівного. Там є добрі умови для праці, відповідно обладнані зали, інструктори. Для прикладу танцювальні групи можуть відбувати тренування у танцювальному залі, де є дзеркала, працюють з ними хореографи. І хоч також на заняттях в Рівному вивчаємо підляський фольклор, для прикладу на цьогорічному виїзді ми вивчали жнивні пісні, діти мають через цих кілька днів контакт з українським оточенням, що дає їм хоч би поштовх до цього, щоб почати говорити. Останньо їздимо завжди в такому часі, щоб потрапити на відзначення Дня Незалежності, коли можна побачити концерти, святкові заходи. Їдемо з такою метою, щоб показати це все дітям.
Здається, не лише Україна цікава для нас, але й ми цікаві для України. У минулому році ми були в Києві на дуже великому заході, де в Палаці культури “Україна” виступали найкращі ансамблі з цілого світу. Отже думаю, що запрошення ми отримали не з, так би сказати, чистої куртуазності, а тому, бо маємо що там показати, і є це на відповідному рівні. Перший раз ми поїхали до Києва у 1999 році зі жнивним обрядом. Тоді з нами були також ансамбль з Дашів та скрипаль Петро Юшкевич зі Збуча і ми виступали у Національній опері.
Багатомовним є й факт, що наші дівчата завжди займають призові місця на конкурсі “З народного джерела” в Рівному, який має всеукраїнський характер, а в журі є
найкращі фольклористи в Україні. Отже думаю, що це дійсно справедливі місця. Показуємо там наш підляський фольклор, бо дівчата співають наші місцеві пісні,
намагаємося також показувати якнайбільш оригінальні підляські народні костюми. Це великий прогрес, бо Підляшшя є вже помітне, вписується у загальноукраїнський
контекст. І думаю, що на непоганому рівні.
Протягом цих п’ятнадцяти років помінялося дуже багато. Зараз вже починають у “Ранку” співати діти дівчат із першого складу. Колектив за цей час розрісся. На
ювілейному концерті виступали вже 62 особи – дві співочі групи, старша й молодша, а також три групи танцюристів, також поділених за віком. Праця тепер є більш
стабільна ніж була наприклад десять років тому, бо діти починають ходити на “Ранок” не як мають років десять чи п’ятнадцять, але вже як мають років сім-вісім. Отже можна з ними постійно працювати кільканадцять років, аж до матури, яка є кінцевою межею. Це напевно позитивно впливає також на рівень ансамблю.
Зараз бути членом ансамблю є престижно. Але ще років десять тому була проблема, щоб заспівати в школі з ансамблем, бо діти стидалися одягнути вишивану сорочку,
вийти. Це було для них щось таке “обцяхове”. Танцювальна група наприклад не хотіла виступати в школі, а тим більше перед дітьми. Зараз помінялося ставлення всіх дітей у школі і вчителів. Член “Ранку” то є “Хтось!”, а для дітей одягнути народний костюм, це нині причина до гордості, а не до сорому. Так що й тут є дуже позитивна зміна за цих п’ятнадцять років. І хіба не дуже помилюся коли скажу, що більшість дітей, які записуються на українську мову в нашій школі, це діти, які мають надію, що будуть виступати в ансамблі “Ранок”.
Звісно, співати не кожний зможе. Тому коли хтось не має музичного слуху, то пропоную йому заняття у танцювальній групі, яка діє вже десять років. Так що дівчата, які не мають слуху, дуже охоче танцюють і виходить їм це.
Бо недостатки в почутті ритму можна надолужити тренуванням. Наш інструктор Борис Бунь з кожним – незалежно чи хтось має слух, чи не має – вміє попрацювати і
танцюють всі, хто тільки хоче.
Зробити танцювальну групу є набагато важче ніж співочу. Коли є в групі дві чи три особи, то можуть вже співати. Коли є двадцять осіб і п’ять не прийде, то цих
п’ятнадцять заспіває. А з танцювальною групою є проблема. Мали ми різні випадки, різні проблеми, бо хтось ногу зламав, викрунув чи захворів й не було особи до пари.
Так само з хлопцями є проблема, бо хлопці якось так швидше, із різних причин резигнують, тому що атмосфера їм не відповідає, бо з кимось посварилися. Тепер, на ювілейному концерті, танцювали дівчата, які були від самого початку, від десяти років. Натомість хлопців дуже багато помінялося, відійшло. Ну і щоб танцювальна група могла виступати, треба багато часу і зусиль. Тому як немає Бориса, то я просто займаюся з ними додатково, бо немає іншого способу – мусять бути регулярні зустрічі
кожного тижня. Отже Борис вчить їх нових танців, а ми з ними повторюємо на цих щотижневих репетиціях.
Сьогоднішній “Ранок” є зовсім інший ніж десять років тому не лише тому, що є інший метод набирання членів, але й завдяки цьому, що є велика підтримка і допомога
батьків. Бо колись було так, що часом діти мали охоту, але батьки не хотіли, щоб вони ходили на українську мову, щоб співали в ансамблі, рідко приходили на концерти.
А зараз і тут вже по-іншому. Зараз є велика підмога від батьків, які два рази в тижні возять дітей на репетиції десь з окраїн міста чи з Вуорлі наприклад. Є вони на всіх
концертах, можу на них розраховувати, коли десь їдемо, хоч би з колядками. Батьки також почали об’єд-нуватися з собою. Саме з їхньої ініціативи у скансені в Козликах у травні поточного року відбулася така перша наша інтеграційна зустріч. Вона була дуже вдала і приємна – бавилися і батьки, і діти. То є такий спільний інтерес і думаю, що вже було б із ким засну-вати організацію учасників і прихильників ансамблю.
Для мене, як і взагалі для українського середовища Підляшшя, сатисфакцію дає це, що ансамбль бере участь у великих імпрезах типу фестивалів, зокрема міжнародного
рангу, як хоч би “Źródliska” в Сувалках чи “Najstarsze pieśni Europy” в Люблині. А також слова визнання таких спеціалістів-музикологів, як професор Ігор Мацієвський,
котрий на симпозіумі в Сувалках сказав, що “Ранок” є одним із найкращих фольклорних ансамблів у Європі. Після таких слів, за які я йому дуже вдячна, є дуже прихильне ставлення до нас з боку організаторів різних фольклорних фестивалів та інших заходів.
Але діти, коли є в початковій школі, чи гімназії, не завжди доцінюють це, в чому беруть участь, для них найважливіше, щоб був файний виїзд, файні спогади. Дуже часто доцінюють це коли вже виходять з “Ранку”, як є вже дорослими особами – щойно тоді доцінюють це, в чому вони брали участь, в яких фестивалях, яких конкурсах, які міста побачили. Напевно всі пізніше доцінюють ці літа коли були в ансамблі. Так як я доцінюю зараз це, що під час студій в Інституті культури в Рівному п’ять років співала в “Горині”. То фактично щойно пізніше приходить, бо тоді то була дуже невдоволена, що репетиції є щоденно, що треба було співати по кілька годин. Щойно пізніше доцінюється те, що співалося на таких фестивалях, на таких концертах.
Подібно є з цими дітьми, зараз вже дорослими людьми, котрі колись були в “Ранку”. Всі вони пробують десь співати пізніше – чи у Варшаві, чи в Люблині. В Люблині ж
виник колектив “Хвиля”, в якому співають дівчата з “Ранку” і “Гілочки”. Так само “Оффлайн” це особи, які співали і грали в “Ранкові”, чи дівчата, які вчаться у Варшаві і співають у різних хорах. Тобто ця музика їм надалі потрібна…

Записав Юрій ГАВРИЛЮК”

“Родина”

Сімейний ювілей «Родини»

Співають у ньому вже три покоління дуб’яжинців та мешканців сусідніх сіл, за собою мають сотні виступів та концертів, багато дипломів і нагород, а передовсім
визнання і пошану слухачів, зачарованих міцними, підляськими голосами. Колектив “Родина” відзначує в цьому році двадцятиліття діяльності.

Початки колективу пов’язані з постаттю покійного вже Василя Павлюка – рівненського музиканта-фольклориста, збирача народної творчості, аранжувальника, педагога та засновника студентського фольклорного колективу “Горина”. Створення “Родини” згадує Іван Томчук, який від самого початку співає в колективі:
– Приїхав ансамбль з України, ми їх побрали на нічліг. Керівник – Василь Павлюк, гостював у нашого Льоні Павлючука і тоді зговорилися. Павлюк сказав, що в нас голоси є, а колективу нема. Щоправда гурт в нас раніше був, то були “Дубочки”. Я, для прикладу, співаю вже од 1973 року, завжди співали ми українські пісні. Так ми знов зібралися і Павлюк став до нас приїжджати на репетиції.
“Родина” плекає пісенні традиції свого регіону, але від самого початку існування всі її керівники звертають також увагу на майстерність виконання, так характерну для
викладачів і випускників Рівненського інституту культури, який зараз діє в рамках Рівненського гуманітарного університету.
Крім Василя Павлюка, на початку дев’яностих років з “Родиною” працювали певний час Микола Якубович та Степан Ярмола. Саме він, як згадує Люба Никитюк, яка з
жіночої частини сьогоднішнього складу колективу співає в “Родині” найдовше, намовив її до участі в гурті:
– На музичні заняття при колективі ходив мій син – згадує пані Люба. – Трапилося, що Степан послухав як співаю і сказав, що маю добрий голос, то чому мені не співати в колективі. Так і приєдналась я до “Родини”. Краще співати, чим плакати – такий девіз учасниці колективу: Як співаю, то легше мені жити, а до цього, завдяки ансамблю, побачила я багато світу. Чи якби не співала, то чи побувала б у Варшаві, Кошаліні, Сопоті, Ждині?
Місця помічені Любою Никитюк не єдині на карті виступів ансамблю. Вже на початку свого існування “Родина” взяла участь у важливому українському фестивалі
“Берегиня” в Луцьку. Співала також в Рівному і Нововолинську, останнім часом презентувалась також глядачам у Литві.
Валентина Томчук співає в колективі від 1993 року. З особливою приємністю згадує турне колективу, яке відбулось у 1997 році. Тоді колектив поїхав концертувати до
Франції та Бельгії:
– Ми дуже хвилювались, співали ж за кордоном, а до цього концерти відбувались у православних церквах. Була трема, але – дякуючи Богу – концерти пройшли дуже добре і всі нам гарно дякували.
У 2010 році колектив поїхав до Казімєжа над Віслою і взяв участь у відомому Загальнопольському фестивалі капел та народних співаків. Приїхав звідси з історичною нагородою – як перший в історії колектив, який не співає по-польськи, отримав на фестивалі перше місце.
Вже від понад шістнадцяти років колективом управляє Єлизавета Томчук. Під її керівництвом добився він найкращих успіхів і здобув визнання слухачів не тільки на
Підляшші.
– Коли “Родина” створювалась, мене на Підляшші не було, я тоді була студенткою в Рівному – згадує вона. – Перший керівник – Василь Павлюк, був одночасово
керівником ансамблю “Горина”, в якому я також співала. Пам’ятаю, як виїжджав він в експедиції на Підляшшя, проводив репетиції тут в Дуб’яжині, як дійсно віддавався цій
роботі з пристрастю, не робив цього для грошей, просто хотів дійсно створити гарний ансамбль.
Василь Павлюк заохочував співати не тільки старших людей, але також молодь. Пробував розбудити зацікавлення нашою народною музикою і вчив молодь грати на різних інструментах, створюючи інструментальну групу. Єлизавета Томчук з “Родиною” почала працювати у 1995 році:
– Будучи на п’ятому курсі навчання в Інституті культури в Рівному, я приїхала на практику до ансамблю, який залишився без керівника. Опісля приїзду на канікули почала постійну роботу з колективом.
“Родина” це не тільки співаки з Дуб’яжина. Співають тут також люди з Підбілля, Мокрого та Кнорид. Анна Мойсік є з села Кошки. В ансамблі вже дванадцять років.
– Співається з “Родиною” добре, – говорить пані Анна. – У нас в репертуарі різні пісні: весільні, весняні і колядки. До часу, коли пішла я до колективу, то співала менше.
Відомо, роботи багато було вдома, діти і в господарстві – при коровах, свинях, овечках. А пісня – то тільки на празниках або весіллях. А зараз з Юльою Фіонік на проби
їздимо роверами. Колись, ще з її чоловіком, разом всі співали, але на жаль не стало його вже серед нас. Як гірша погода, то по нас приїжджають, а часом мій чоловік
підвозить. Іноді злостує, що з хати втікаю, але як намовлю його – тоді відпускає і везе.
Заповіт покійного Василя Павлюка, щоб заохотити до співання рідних пісень молодь, виповнюється в Дуб’яжині подвійно. З одного боку співає тут молодша група
“Родини”, з другого – “старший” колектив поповнюють молоді люди.
– Дійшов я до висновку, що треба підтримувати нашу культуру і традицію – говорить Юрій Томчук. – Подивився, що в колективі співають старші люди і так мене то
спонукало, щоб приступити до колективу. Тепер співає в ньому і мій син.
Адам Томчук – син Юрія, не є однак наймолодшим учасником ансамблю. В колективі співає ще двоє молодших дівчат.
“Родина” – сенс назви колективу віддзеркалюється в його учасниках. Згадувані – Валентина та Іван Томчуки – подружжя, яке разом виступає на сцені. Колись співала з ними донька, зараз підспівує часом онука. “Родинне” подружжя це також панство Васьков’як.
– Співаючи в колективі відчуваю себе як за молодих літ, – каже Володимир Васьков’як. – Завжди стараюсь бути на репетиціях та концертах, а як не вдасться – тоді якось так сумно робиться. Так сталось, що тепер у мене на першому місці очевидно моя особиста родина, але зараз по ній “Родина”.
Двадцять років це переплітання поколінь, а також, на жаль, відхід у вічність тих, які створювали і довгі роки співали разом. Кожен ювілей “Родини” це також час на те, щоб згадати всіх усопших членів співаючої родини. Серед них є такі прізвища, як Олесь Романюк, Ольга Кондратович і згадуваний Леон Фіонік.
Відзначення ювілею відбулось 30 жовтня, очевидно, в Дуб’яжині. На концерті, який пройшов перед сільською світлицею, крім ювілярів виступали їх приятелі – інші
колективи, які плекають українську пісенну традицію регіону. Співали та поздоровляли “Родину” гурти з гміни Більськ: “Згодні маки” з Райська та “Луна” з Парцева.
Танцював “Ранок”, з яким “Родина” відбула не один спільний виїзд, а до цього об’єднує їх постать спільного керівника. З Мощони-Королівської прибула “Новина”, а
на завершення з притупом заграли “Гойраки” з Ботьків. Не змогла доїхати “Криниця” з Радивилівки, але послала розкішний букет квітів.
З побажаннями і подарунками прибули також віце-маршалок Підляського воєводства Валентин Корицький, війт гміни Більськ Раїса Раєцька, хрещені батьки колективу,
заступник голови Союзу українців Підляшшя Марія Рижик, а з села Малінники Петро Ничипорук, який подарував квіти з поля та солом’яну макату – щоб на ній “Родина”
вішала знімки та поштові листівки з поїздок на концерти.
Опісля концерту та віншувань всі, як справжня родина, зібрались за святковим столом – там також звучали пісні, а присутні подались у спомини минулих двадцяти літ.

Славомир САВЧУК
Радіо Білосток