Українська мова і культура Підляшшя

Наявність української мови і культури між Бугом і Нарвою є результатом процесів заселення цієї території, які почалися в другій половині першого тисячоліття нашої ери. Саме тоді на ці незаселені на той час терени Побужжя, розташовані попід великими лісами, почало приходити населення з території сучасної Волині та Полісся. На півночі за річкою Нарвою зустрілося воно згодом, у XVI-XVII ст., з білоруським населенням, яке прийшло з-над Нємана. На заході, своєю чергою, зустрілося з польським населенням з Мазовії. Протягом століть формувалися мовно-культурні межі розселення цих трьох етносів.

Українські говірки Підляшшя належать до північної групи діалектів української мови. Вони дуже різноманітні – майже у кожному селі говорять дещо по-іншому. У деяких селах є говірки наближені до української літературної мови (наприклад, в околицях Черемхи, Мілейчиць), є також говірки, які мають дуже архаїчний характер (в околицях Більська чи Гайнівки). На прикладі підляських говірок можна вивчати процеси історичного розвитку української мови: певні мовні явища, які на інших територіях проходили декілька століть раніше, на Підляшші неначебто зупинилися у часі.

Очевидно в українських говірках Підляшшя від Бугу аж за Нарву виступають основні прикмети української мови, які відрізняють її від інших східнослов’янських мов – білоруської та російської. Ось декілька із них:

– тверда вимова приголосних перед «е», наприклад: тебе, мене, село, тепер, день;

– редукція вимови давнього «ять» у ненаголошених складах до  і (у деяких підляських говірках цей характериний для української мови процес лише почався, тоді в місці ять зберігається дифтонг «іе», наприклад віек, ліет, віера);

– поява нового українського «і» замість колишнього «о» або «е» в закритих складах (цей процес також у деяких підляських говірках лише почався, тоді під наголосом маємо дифтонги «уо», «іе»);

– збереження вимови звуку «о» у ненаголошених складах, наприклад молоко, голова;

– збереження м’якої вимови звуку ц, наприклад: хлопець, праця, границя, палець;

– кінцівка «-ові» у давальному відмінкові чоловічого роду, наприклад: синові, ворогові, батькові;

– кінцівка «-мо» у першій особі множини, наприклад: співаємо, будуємо.