З історії

Рейди «Підляшшя»

Особливе значення в діяльності українського руху на Північному Підляшші у 80-ті рр. ХХ ст. відіграли рейди «Підляшшя», заініціовані студентською молоддю з Підляшшя, яка самотужки дійшла до української ідентичності, зрозумівши, що наша культура, мова – це частина цього культурного простору, який зараз називають українським.

Мандрівки дорогами, полями і селами Підляшшя давали можливість краще пізнати рідну землю, пізнати інших людей, які шукали своєї ідентичності, інтегруватися у своєму середовищі, донести знання про власну культуру, мову, традицію у різні куточки Підляшшя (під час рейдів відбувалися в селах лекції та презентації). Врешті, рейди давали також можливість побачити Підляшшя і живих підляшуків молодим українцям з інших регіонів Польщі, для яких Підляшшя було (а часом залишається по сьогодні) terra incognita. 80-ті ХХ ст. – це був час, коли така форма активності мала на багато більше значення ніж сьогодні, також і тому, що у тодішній політичній системі багато інших форм діяльності не було можливими.

Ось декілька архівних фотографій з рейдів «Підляшшя»…

 

 Пісенник «Над Бугом і Нарвою. Українські пісні з Підляшшя»

Великою подією в історії українського руху на Північному Підляшші стало видання у 1986 р. першого пісенника підляських пісень місцевими українськими говірками. Пісенник мав символічну назву: «Над Бугом і Нарвою. Українські пісні з Підляшшя». Співаник опрацювала Христина Рижик (зараз Луцюк) родом із Кнорид біля Більська, тоді студентка географії Варшавського університету.

У співанку, виданому у маленькому, зручному форматі поміщено 62 пісні з Північного та Південного Підляшшя. Пісні зібрали: з Південного Підляшшя – Іван Ігнатюк, з Північного Підляшшя – Мирослав Бужинський, Микола Новицький, Євген Рижик, використано також пісні зібрані Міколою Гайдуком, надруковані у тижневику «Ніва». Ноти записали: Мирослав Бужинський, Володимир Волосюк, Іван Половянюк, Ян Фус, Остап Місєвич, Тадей Патрикевич. Функції для гітари записали: Мирослав Бужинський, Ірина Назарук, Роман Ревакович, Марія Фреда, Іван Хващевський.

Співаник «Над Бугом і Нарвою» виконав велику роль для популяризації підляських пісень серед молодого покоління підляшуків. Спричинився також для збереження цих пісень у живому виконанні. Врешті, завдяки ньому українські пісні з Підляшшя стали відомими серед українців у Польщі, які були родом із інших регіонів.

Варто процитувати вступне слово, яке було поміщене у збірнику:

«Перед Вами збірник українських народних пісень з Підляшшя, зміст яких тісно пов’язаний зі щедрою на талани землею. Тому то не при¬падково в збірнику така різноманітність пісень (веснянки, побутовиї пісні, думки, пісні про кохання, та козацьки журливі мелодії).

Народних пісень співали на Підляшші споконвіку, їх неприпадковість наповнювала гордість, додавала сил та скріплювала характери. У наш час коли багато пісень пішло в забуття та непам’ять хай збірник цей стане допомогою і неначе вогонь ватри притягає до себе. Хай підляські пісні зібрані в цілість будуть для Вас батьківщиною співу, де цвіте льон та лунає дзвінкий молодечий сміх.

ДУЖЕ ДЯКУЮ ВСІМ, ЩО ПОМОГЛИ ОПРАЦЮВАТИ І ВИДАТИ ЦЕЙ ПІСЕННИК.

Х.Рижик»

 

 

Підляська поезія 80-х років ХХ ст.

Коли у 80-ті рр. ХХ ст. починалося українське відродження на Північному Підляшші – між Бугом і Нарвою – важливим його виміром була поетична творчість. Саме тоді об’явилася когорта молодих підляських літераторів, які почали писати своєю рідної українською говіркою Підляшшя, яка раніше не часто використовувалася у літературній творчості.

 

 

Мово наша

Одим із знакових віршів того часу, своєрідним маніфестом став вірш «Мово наша», якого автором був молодий тоді поет Юрій Гаврилюк з Більська на Підляшші. Вірш написаний українською говіркою околиць Більська з характерними архаїчними дифтонгами.

 

Юрій Гаврилюк

 

* * *

 

Мово наша

Батькуов і дідуов наших

Молітво наша

До руоднеї земліе

 

Ти як маті руодна

До сну нас колихала

Учила ти нас житі

Якімі статі нам людьмі

 

Ти як кров горача

Між народа кружиш

Кажди чоловіек

Серцьом є твоїм

 

І хоч ти била

«Генію пана недоступна»

Царам ненавістна

Ми тебе збереглі

 

Збережемо ми тебе

І в теперишні нам час

Будемо тобою говориті

І не загіне сьліед по нас

 

 

Як тебе назвати муой народе

Важливою постаттю українського літературного життя на Північному Підляшші вісімдесятих років ХХ ст. була молода поетеса Женя Жабінська (Євгенія Гаврилюк), народжена у Вуорлі.

«Як тебе назвати муой народе» – це один із перших віршів підляськохї поетеси, написаних місцевою українською говіркою. Стосується він дилем щодо ідентичності на Підляшші.

 

Женя Жабінська

 

* * *

 

Як тебе назвати

муой народе

як назвати вас

люде з добрим поглядом

сумних очи

як тебе назвати

моя мово

як назвати тебе

музико мого дитинства

материнська піесньо

як назвати тебе

моя пущанська країно

як простори над земльою

моїх батькуов

як назвати вас

найдорожши скарби

мого життя

1986

 

 

Мамо, кім ми є?

Важливою подією літературного життя на Підляшші була написання 6 червня 1987 р.

вірша «Мамо, кім ми є?». Цей зворушливий вірш написала народжена у Вуорлі підляська поетеса Женя Жабінська.

Вірш показує дилеми молодих мешканців Північного Підляшшя, які ставали перед необхідністю само окреслення та пошуків власної ідентичності.

 

Женя Жабінська

 

* * *

 

– Мамо, кім ми є?

Дитяче запитаннє.

Заклопотано усміхаєшся?

Кажеш:

– Дурниця!?

А може пробуєш одказати?

– Мамо, кім ми є?

Ехо мого дитинства.

Хтось заклопотано усміхнувся.

Хтось сказав:

– Дурниця!

Хтось пробував одказати:

– От, кажут, що якієсь хахли…

– Мамо, кім ми є?!

Росло запитаннє й росла я.

Вдома казалі:

– Руські.

Знакоми казалі:

– Поляци.

В школі казалі:

– Бєларуси.

Заклопотано усміхалася.

Казала:

– Дурниця!

Пробувала одказати…

одказала

і туолькі тепер перестала

заклопотано усміхатіся,

казати:

– дурниця!

вже знаю, що не вчую:

– Мамо, кім ми є?!

 

06.06.1987 р.

 

 

Скансен у Козліках над Нарвою

Важко уявити собі історію українського руху на Підляшші без скансену (музею під відкритим небом) у Козліках над Нарвою. Музей, створений любителями традиційної культури Підляшшя, котрі дійшли до української ідентичності, саме цього року відзначає 30-річчя свого існування.

Інтернет-сайт музею: http://kozliki.org)

профіл на Фейсбуці, де поміщено багато інформації про цікаві поточні події з життя музею: https://www.facebook.com/skansenkozliki

 

 

Заснування Підляського відділу Об’єднання українців у Польщі

Важливою подією в історію українського руху на Підляшші було створення Підляського відділу Об’єднання українців у Польщі у грудні 1990 р. Вперше в історії створено регіональну українську організаційну структуру на Північному Підляшші.

Після ліквідації єдиного гуртка Українського Суспільно-Культурного Товариства, який існував у Кліщелях, до половині 80-х років на Північному Підляшші не діяли жодні українські організації. Ця ситуація почала мінятися, коли з половини 80-х років відновлено на Підляшші структури Українського Суспільно-Культурного Товариства, у часи Народної Польщі єдиної української організації у державі.

УСКТ на зламі 1989/1990 років перетворилася в Об’єднання українців у Польщі. На першому з’їзді ОУП до Головної ради цієї організації увійшло аж 5 представників Північного Підляшшя, а Євген Рижик став членом Головної управи ОУП. На початку 90-х років на Підляшші існувало вже 5 гуртків ОУП: в Кліщелях, Черемсі, Більську, Гайнівці та Білостоці.

Рішення про створення Під ляського відділу Об’єднання українців у Польщі було прийнято на внесок діячів з Підляшшя на засіданні Головної ради ОУП 30 вересня 1990 р. Відділ мав охоплювати території між Бугом і Нарвою і увійшли до нього всі під ляські гуртки ОУП.

Засновницька конференції Підляського відділу ОУП відбулася 23 грудня 1990 р. в Більську при вул. Відовській. На конференції представлено Програмну доповідь, яку підготували Іван Киризюк, Григорій Купріянович та Євген Рижик. Текст доповіді представляє погляд підляських українців на власну історії і культуру, начеркує також генезис українського руху на Північному Підляшші до початку 90-х років ХХ століття. Прийнято постанови конференції. Були також обрані управа Під ляського відділу ОУП, рада відділу та Ревізійна комісія відділу. Головою відділу став під ляський поет і діяч Іван Кирилюк, секретарем став Євген Рижик.

_______________________

 

REFERAT PROGRAMOWY

wygłoszony na Konferencji Założycielskiej Podlaskiego Oddziału ZUwP

 

Jesteśmy uczestnikami historycznego wydarzenia; po raz pierwszy w dziejach Północnego Podlasia odbywa się zgromadzenie ogólnopodlaskiej struktury ukraińskiej organizacji. Świadczy to, że do świadomego życia narodowego budzi się wreszcie nasze Północne Podlasie, ludzie zaczynają rozumieć gdzie są ich korzenie, skąd wzięła się nasza kultura, kim jesteśmy.

 

Należy podkreślić, że Północne Podlasie to jedyny na całym ukraińskim terytorium etnograficznym region, gdzie zachowała się struktura gospodarstwa wiejskiego. U nas nie zniszczyła jej kolektywizacja jak miało to miejsce na terenie Ukraińskiej SRR, Rumunii. – Czecho-Słowacji, nie objęło też nas przesiedlenie w ramach akcji „Wisła”, które „oczyściło” od Ukraińców wszystkie inne tereny, które znalazły się w granicach Polski. Północne Podlasie to obecnie również jedyny w Rzeczypospolitej Polskiej obszar zwartego zamieszkiwania ludności ukraińskojęzycznej.

 

Nasze korzenie na tej ziemi sięgają głębokiej przeszłości. Już w VI wieku, co potwierdzają archeologiczne badania w Haćkach i Drohiczynie, zamieszkiwali tutaj nasi wschodniosłowiańscy przodkowie. W X w. Podlasie wchodzi w skład potężnego państwa kniazia Włodzimierza Rusi Kijowskiej. Wówczas to ma miejsce wielkie wydarzenie w życiu naszego narodu — chrzest Rusi. Chrystianizacja szybko objęła i Podlasie, które w średniowieczu zwało się ziemią brzesko-drohicką. Założycielem miasta, w którym obecnie się znajdujemy, był kniaź Jarosław Mądry. Pamiątką tamtych czasów jest bielskie grodzisko z X w.

 

W XIII-XIV wieku Podlasie jest częścią księstwa halicko-włodzimierskiego jednego z najpotężniejszych państw ówczesnej Europy Środkowej. Jest to czas rozkwitu naszych ziem. Zakłada się nowe miasta, buduje się cerkwie. Ziemia brzesko-drohicka odegrała w tym państwie niepoślednią rolę; właśnie tutaj, w Drohiczynie, odbyła się koronacja jednego z najznakomitszych jej władców — kniazia Daniela Halickiego.

 

Zwrotem w historii Podlasia okazała się pierwsza polowa XIV w. — nasze ziemie podporządkowuje sobie Litwa. Jednak prawdziwie przełomowym jest rok 1569, kiedy Podlasie staje się częścią Królestwa Polskiego. Od tego czasu nasila się polonizacja, a prawa ruskiej prawosławnej ludności są ograniczane. Nasila się to w szczególności po unii brzeskiej, która prowadzi do katolizacji i polonizacji naszego narodu. Właśnie walka z unią wypełniła w historii Podlasia całą pierwszą połowę XVIII w. Słabnie ona dopiero po wojnach szwedzkich w połowie XVII wieku, kiedy to następuje kulturalny i ekonomiczny upadek naszego regionu.

 

Na skutek rozbiorów Polski Północne Podlasie trafia początkowo pod panowanie Prus, potem znajduje się w granicach Imperium Rosyjskiego. Hamuje to częściowo polonizację, a w 1839 r. na Północnym Podlasiu zostaje zlikwidowana narzucona przemocą unia. Ale w zamian przychodzi rusyfikacja… I wojna światowa staje się kolejną tragedią w historii Podlasia. W 1915 r. cała niemalże ludność prawosławną ewakuowano w głąb Rosji. Po kilku latach tych powracających witały ruiny. W 1918 r. na mocy pokoju brzeskiego część Podlasia weszła w skład Ukraińskiej Republiki Ludowej. Z przyczyn politycznych nie objęło to Północnego Podlasia.

 

Na mocy traktatu ryskiego 1921 roku Podlasie znów znajduje się w granicach Polski. W II Rzeczypospolitej brak sprzyjających warunków dla rozwoju naszej kultury, prawa Cerkwi Prawosławnej zostają znacznie ograniczone. Na Podlasiu prowadzono konsekwentną politykę polonizacyjną, propagowano tzw. neounię. W 1939 r., zgodnie z paktem Ribbentrop-Moło-tow, Północne Podlasie wchodzi na kilkanaście miesięcy w skład Białoruskiej SRR. Przyniosło to białoruteniza-cję: wprowadzono białoruskie szkolnictwo, wydawano białoruską prasę. Potem, w 1941 r. nastaje straszna okupacja niemiecka.

 

Po zakończeniu II wojny światowej Północne Podlasie znajduje się w granicach Polski. Zgodnie z antyukraińską polityką państwa, Podlasie Południowe zostaje objęte akcją „Wisła”, nasz region — Podlasie Północne — omija ten los. Jednak w latach 50-tych zgodnie z zasadą „lepsze wszystko, byle nie Ukraińcy” postanowiono, bez konsultacji ze społeczeństwem, wprowadzić na Północne Podlasie nauczanie języka białoruskiego, rozwijać ruch białoruski, którego bazą stało się właśnie ukraińskojęzyczne terytorium między Bugiem a Narwią. Obok tego, a raczej przede wszystkim, w ciągu tych 45 lat prowadzono wzmożoną politykę polonizacyjną.

Ciężka historyczna dola: ograniczenie związków z Macierzą, brak miejscowej inteligencji i świadome działania kolejnych rządów przyczyniły się do tego, że na Podlasiu długo nie przebudzała się ukraińska świadomość narodowa, która jest odzwierciedleniem rzeczywistego kulturalnego i etnicznego oblicza naszego regionu. Mimo to, zawsze była u ludzi świadomość związków z całym ukraińskim narodem. Ludność Podlasia zachowywała swoją ukraińską mowę, swoje tradycje, folklor, wiarę przodków. Cerkiew Prawosławna długie lata była jedyną ostoją ojczystej kultury. Ludzie nazywali swój język, siebie „Chachłami”, „Ruskimi”, „Prawosławnymi”, „Małorusinami” to znaczy Ukraińcami.

 

Początków przebudzenia ukraińskiej świadomości na północnym Podlasiu można doszukiwać się już na początku XX w. W 1907 roku w Klenikach (wieś na półn.-wsch. od Bielska) działał ludowy teatr ukraiński, który to .wystąpił z utworem dramatycznym ukraińskiego pisarza Iwana Karpenki-Karego: „Mądry i dureń”. W okresie międzywojennym państwo starało się nie dopuszczać na Podlasie, jak również na Polesie, ruchu ukraińskiego. Po 1944 r. politykę taką kontynuują władze komunistyczne; przyjęto zasadę: „wszystko, co do Bugu — białoruskie”. Dopiero od 1956 r. istnieje możliwość prowadzenia jakiejkolwiek działalności ukraińskiej. W Kleszczelach, powstaje koło Ukraińskiego Towarzystwa Społeczno-Kulturalnego, w miejscowej szkole z czasem powstaje za zgodą punkt nauczania języka ukraińskiego, pracuje jeden z najlepszych w Polsce amatorskich teatrów ukraińskich. Do Kleszczel często przyjeżdża miłośnik i badacz folkloru Podlasia Mychajło Kałyniak, rodem z Huculszczyzny, który jest pochowany właśnie w Kleszczelach. Jednakże klub UTSK w Kleszczelach komuś zawadzał i na początku lat 70-tych drogą administracyjną został rozwiązany.

 

Kolejne ukraińskie odrodzenie na Północnym Podlasiu przychodzi na początku lat 80-tych. Niezależnie od siebie zaczyna skupiać się młodzież — studenci i młoda inteligencja z Bielska i Warszawy. Stworzono klub poetycki «Підляшшя» („Pidlaszsza”), który od 1983 r. zaczai wydawać almanach „Наш голос” („Nasz hołos”). W 1982 roku młodzież zorganizowała 3 imprezy turystyczne na Łemkowszczyźnie i Podlasiu oraz ogniska, które stały się początkiem obecnego ruchu ukraińskiego na Podlasiu. W 1983 r. odbył się pierwszy rajd „Podlasie”, po roku zaś pierwsza akademia z okazji rocznicy urodzin i śmierci Tarasa Szewczenki, młodzież zaczęła organizować „Małanki” i zapusty. Ośrodkami integracji młodzieży stały się miejsca budowy skansenów w Białowieży i Koźlikach.

 

Od 1985 r. tworzy się struktura organizacyjna ruchu ukraińskiego na Podlasiu. W tym roku wznawia swoją działalność koło UTSK w Kleszcze-lach, w 1987 r. powstają koła w Czeremsze, Bielsku, Białymstoku, a w 1989 r. w Hajnówce. W połowie lat 80-tych zaczynają ukazywać się ukraińskie wydawnictwa podlaskie: czasopismo „OCHOBU” („Osnowy”), tomiki poezji, broszurki o historii i kulturze Podlasia. Odegrały one ważną rolę w pobudzeniu historycznej świadomości mieszkańców Północnego Podlasia. Na Podlasie zaczęły przyjeżdżać zespoły ukraińskie z Polski: „Żurawli”, bandurzystki z Przemyśla, „Łastiwka” z Lublina, „Kołokoł” z Białegostoku. Podlaskie zespoły z Dobrywody, Czeremchy, Dasz, Ryboł, Wólki Terechowskiej, Ogrodnik występowały na festiwalach kultury ukraińskiej w Sopocie w 1987 i 1989 r. W tychże latach odbyły się także przedfestiwalowe przeglądy eliminacyjne w Czeremsze. Zespoły z Podlasia jeździły również do Lublina, Łodzi, na Łemkowszczyznę.

 

Ważnym wydarzeniem stały się wybory do polskiego parlamentu w czerwcu 1989 r. Kandydatem ukraińskiej społeczności Podlasia na mandat poselski był ówczesny sekretarz ZG UTSK Bogdan Martyniuk, który zdobył poparcie części ludności. Było to pierwsze wyjście podlaskiego ruchu ukraińskiego na arenę polityczną. W tymże roku przyjechał na Podlasie pierwszy zespół z Ukrainy – „Horyna”. Lata 1989 i 1990 to okres wzmocnienia ruchu ukraińskiego na Podlasiu – – prawie każdego miesiąca przyjeżdżały do nas zespoły ukraińskie, w tym liczne z Ukrainy. W latach tych ukazywało się też polskojęzyczne pismo Rusinów – Ukraińców Podlasia „Krąg”.

 

Nowa polityczna sytuacja w Polsce doprowadziła także do zmiany położenia mniejszości narodowych. Na początku 1990 r. odbył się zjazd Związku Ukraińców w Polsce, który rozpoczął nowy rozdział w historii Ukraińców w Polsce. Na zjeździe wybrano Radę Główną ZUwP, w skład której weszło aż czterech przedstawicieli Podlasia.

 

W formowaniu obecnej sytuacji na Północnym Podlasiu, wielką rolę odegrała kampania przedwyborcza i wybory do samorządów terenowych w maju 1990 r. Ukraiński ruch na Podlasiu po raz pierwszy zaistniał jako niezależna i znacząca siła polityczna w tym regionie. Założone z inicjatywy Podlaskiego Komitetu Wyborczego Związku Ukraińców w Polsce komitety w miastach i gminach Północnego Podlasia wystawiły 68 kandydatów, z których 34 wybrano radnymi. Następstwem wyborów jest m.in. sytuacja w Radzie Gminy Bielsk, gdzie nasi radni stanowią obecnie najliczniejszą grupę. Dzięki temu wszystkie główne stanowiska: wójta, przewodniczącego Rady i przedstawiciela gminy na sejmiku wojewódzkim objęli ludzie z naszej listy. To jedyna taka gmina w Polsce. Stałego wsparcia udzielają jej działacze ukraińscy. Ustanowiono już pierwsze ekonomiczne i kulturalne kontakty z Łuckiem na Wołyniu, które mają szerokie perspektywy.

 

Dotychczasowy rozwój ruchu ukraińskiego na Podlasiu pokazuje, że spotyka się on z przychylnym przyjęciem ze strony ludności, ludzie ze łzami w oczach słuchają pieśni ukraińskich, opowieści o ojczystej historii, o kulturze. Oczywiście dla większości odkryciem jest stwierdzenie, że mówią oni językiem ukraińskim, że ich kultura jest ukraińska. Wielu przyjmuje to z niedowierzaniem, ze zdziwieniem… Mimo to, uformowała się grupa świadomych narodowo ludzi różnego wieku, różnych zawodów.

 

Teraz pojawia się przed nami pytanie: co dalej, jakie są dalsze perspektywy ukraińskiego ruchu na Podlasiu? Utworzenie Oddziału Podlaskiego ZUP otwiera przed nami o wiele szersze możliwości. Po pierwsze należy nadal kontynuować i rozwijać działalność kulturalną: koncerty ukraińskich zespołów, przybliżanie kultury, historii – właśnie kontakt z kulturą najbardziej pozwala odczuć ludziom, co jest bliskie, ojczyste. W przyszłości trzeba pomyśleć o utworzeniu odpowiedniej ukraińskiej instytucji dla organizacji koncertów – impresariatu, a także o naszych podlaskich zespołach, które powinny mieć odpowiednią opiekę. Dla umocnienia ukraińskiej świadomości niezbędne jest odnowienie ukraińskiego szkolnictwa, bez czego nie do pomyślenia jest jakakolwiek szersza działalność. Doświadczenie pokazuje, jak wielkie znaczenie ma drukowane słowo. Nowe możliwości daje nowout- worzone czasopismo «Над Бугом і Нарвою» („Nad Buhom i Narwoju”), ale trzeba pomyśleć i o ich poszerzeniu — nawet o powołaniu ukraińskiego wydawnictwa na Podlasiu. Z tym związany jest także problem audycji radiowej — ukraińska społeczność Północnego Podlasia jest jedyną narodową mniejszością regionu, która nie posiada swoich audycji radiowych, należałoby zmienić taką sytuację. W rozwiązaniu wielu problemów mogłoby pomóc utrzymanie związków z Macierzą — z Ukrainą (na przykład, translacja programów Telewizji Ukraińskiej na Podlasie, zespoły z Ukrainy, instruktorzy i nauczyciele, literatura itd.), są one dla nas z każdego punktu widzenia niezbędne. Potrzebne jest silniejsze, niż do tej pory, nasze zaistnienie w życiu regionu: przywrócenie ukraińskich nazw miejscowości, ustanowienie wolnych od pracy dni w święta prawosławne. Znaczącym wydarzeniem będą dla nas najbliższe parlamentarne wybory w Polsce. Stawia to przed nami zadania dążenia do tego, aby ukraińskojęzyczna prawosławna ludność Północnego Podlasia miała swego przedstawiciela w polskim parlamencie.

 

Istnieje oczywiście wiele trudności, które przeszkadzają w rozwoju działalności, są to przede wszystkim: ciężka sytuacja ekonomiczna, ogólna niechęć do pracy społecznej, brak na Podlasiu głębokich tradycji ruchu ukraińskiego, istniejące stereotypy, w tym niekorzystny stereotyp Ukraińca w społeczeństwie polskim, brak bazy materialnej (na całym Podlasiu mamy od 2-ch miesięcy jedno pomieszczenie). Bardzo nieprzychylnie odnoszą się do nas niektóre szowinistycznie nastrojone środowiska polskie. Zdarzają się też ataki ze strony niektórych działaczy białoruskich.

 

Jednak bardzo dużo zależy teraz od nas, od ludzi świadomych narodowo, którzy wiedzą już kim są i jaka jest nasza kultura. Czy damy radę przekazać innym to, co sami już wiemy? Zależy to od tego, na ile poważnie wypełnimy swój obowiązek wobec ojczystej kultury.

 

Referat programowy przygotowali: Jan Kiryziuk, Grzegorz Kuprianowicz, Eugeniusz Ryzyk.

 

 

Створення українського часопису Підляшшя «Над Бугом і Нарвою»

Нову якість у діяльність українського руху на Північному Підляшші внесло створення навесні 1991 р.  українського часопису Підляшшя «Над Бугом і Нарвою». Був це перший офіційно видаваний український часопис на Північному Підляшші.

Cтворення «Над Бугом і Нарвою» було можливим завдяки політичним змінам у Польщі – встановленню демократичної системи – та зміцненню українського середовища Підляшшя.

Як вказано у вступному слові редакції, поміщеному у першому номері видання: «Найважливішим завданням «Над Бугом і Нарвою» вважаємо популяризацію та наближення праволсанвим мешканцям Підляшшя, зокрема молоді, яка зараз інтенсивно шукає свого коріння та національної ідентичності, нашої національної і регіональної традиції та культури. Самосвідомість необхідна кожній людині, яка прагне віднайти себе у сучасному світі. Хочемо сприяти пробуджуванню серед православного населення Підляшшя – спираючись на місцеву історії та традицію (Мову, фольклор, матеріальна культура, духовність) – свідомості приналежності до українського народу».

Першу редакцію часопису створювали: Микола Рощенко (головний редактор), Данило Бистрий (заступник головного редактора), Григорій Купріянович (секретар редакції), Юрій Гаврилюк, Ярослав Вишенко (графічне оформлення), Роман Висоцький. У творення часопису був також заангажований Євген Рижик. Видавцем часопису був Підляський відділ Об’єднання українців у Польщі, створений наприкінці 1990 р.

Перший номер «Над Бугом і Нарвою» був готовий до друку влітку 1991 р., проте з’явився друком лише восени, через брак коштів. Друк часопису був профінансований з фондів Об’єднання українців у Польщі.

Матеріали першого номеру «Над Бугом і Нарвою» поміщені на сайті часопису.

http://nadbuhom.pl/numer.php?num=1

 

 

Засновницькі збори Союзу українців Підляшшя

Засновницькі збори Союзу українців Підляшшя відбулися 22 березня 1992 р. в Більську. На зборах прийнято рішення про створення нової організації. Після дискусії вирішено назвати її саме «Союз українців Підляшшя». Схвалено також статут організації, згідно з яким «Союз українців Підляшшя (…) є організацією української громадськості Підляшшя, яка служить цій громадськості і яка представляє її інтереси».

«Метою Союзу є розвиток української національної свідомості серед україномовного населення Підляшшя, діяльність задля збереження та розвитку місцевої української культури та ведення діяльності задля реалізації громадянських прав української національної меншини у Польщі, гарантованих у міжнародному та державною законодавстві».

Черговим пунктом програми зборів було обрання Засновницького комітету, якому  доручено проведення процес реєстрації організації. До Засновницького комітету увійшли: Іван Кирилюк, Юрій Місіюк та Іван Павлючук.

Згодом відбулося обрання першої Головної управи Союзу. Першим головою Союзу став Юрій Ігнатюк, тодішній війт ґміни Більськ на Підляшші, обраний на цю посаду у результату виборчого упіху українського середовища Підляшшя у самоврядних виборах 1990 р. До Головної управи увійшли також: поет і один із зачинателів українського відродження на Північному Підляшші Іван Кирилюк (заступник голови), тодішній секретар редакції «Над Бугом і Нарвою» і на той час студент історії Григорій Купріянович (заступник голови), один із лідерів українського руху на Підляшші і автор концепції його розвитку, а на той час науковий працівник Білостоцької політехніки Євген Рижик (секретар) та Олександр Білокозович (скарбник) та члени: Мирослав Коровай, Юрій Місіюк, Іван Павлючук, Славомир Савчук, Андрій Сидорук.

На засновницьких зборах вирішено, що першими діями новоствореної організації буде ведення заходів для збільшення час передач українською мовою Радіо Білосток та проведення збірки підписів під зверненням у цій спарві; організація ІІ Фестивалю української культури Підляшшя «Мельник ’92» та продовження видавання часопису «Над Бугом і Нарвою». Зазначено також, що у сфері інтересів Союзу є творення українського шкільництва на Підляшші та центрів української культури у цьому регіоні.

 

„Думка українська”

Дуже важливу роль в українському відродженні на Північному Підляшші відіграла радіопередача Радіо Білосток „Думка українська”. Її поява була зламною подією, оскільки вперше в історії українська мова увійшла офіційно до електронних засобів масової інформації у цьому регіоні. Передача була створена у результаті заходів українського середовища Підляшшя.

Передача «Думка українська» вперше прозвучала на Підляшші 10 листопада 1991 р. о 11.30 годині в ефірі регіонального публічного Радіо Білосток. Першим журналістом був Юрій Місію, згодом передачі стали готувати по сьогоднішній день Євген Рижик та Славомир Савчук.

У 1992 році, у результаті заходів СУП, які підтримало понад 20 тисяч осіб, збільшено їх ефірний час і кількість передач. У результаті передача стала транслюватися тричі у тиждень: у неділю, понеділок та середу, загальний час передачі досяг однієї години в тиждень.

Її автори і перші журналісти так розповідали про її початки 6 років тому при нагоді ювілею 20-ліття:

http://www.nasze-slowo.pl/20-%D1%80%D0%BE%D0%BA%D1%96%D0%B2-%D0%B7-%D1%83%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D1%8E-%D0%B4%D1%83%D0%BC%D0%BA%D0%BE%D1%8E/

 

 

«Український перегляд»

Поява телепередачі українською мовою для мешканців Північного Підляшшя стала небуденною подією, оскільки мова мешканців цього регіону досягла функціонування у новому просторі, чого досі була позбавленою. Українські телепередачі скеровані до мешканців Північного Підляшшя започатковано у 1995 році.

З 1997 року українська телепередача для меншканців Підляшшя транслюється на каналі регіонального Телебачення Білосток. Спочатку з’являлася раз на два тижні, а з 1999 року щотижнево.

З 2003 року передача має назву «Український перегляд». Передача триває 13-14 хвилин і транслюється щотижнево у неділі увечері 17 год.50 хв. Повторення передачі в середу о 20 год. 25 хв.

З 2001 року «Український перегляд» реалізує продюсерська фірма. Редактором і продю.сером передачі є Юрій Місіюк. З ним співпрацює журналістка Людмила Лабович, Зараз ведучими програми є Магда Тимошевич і Аня Пучко, а також Агнешка Парфенюк. Багато років програму вела Аня Куптель. Раніше ведучими були також Юрій Місіюк, Славомир Савчук, Маргарита Драль та інші особи.

Про телепердачу писало «Наше Слово»:

Молода Україна на Підляшші