Люди

Микола Рощенко – підляський український історик, філолог, громадський діяч родом з Кліщель

Микола Рощенко народився 27 жовтня 1942 року, в день святої Параскеви Сербської, яку особливо почитають і на Підляшші, а також преподобного Миколи Святоші, Києво-Печерського подвижника, чиї мощі покояться у Ближ¬ніх печерах. Микола Рощенко прийшов у світ у підляському містечку Кліщелях, яке на той час входило в склад Kreiskommissariat Bielsk, який був частиною Bezirk Bialystok у межах ІІІ Райху. Предки М. Рощенка, як із боку батька – Феодора, так і матері – Марії (у дівоцтві Романович), належали до древніх кліщелівських родів, які проживали у цьому місті від століть. Про історію своєї родини напи¬сав сам М. Рощенко у тексті «Мій родовід», поміщеному у цьому ж збірнику.

Був охрещений через кілька тижнів після народження восени 1942 року у кліщелівській православній парафії Успіння Пресвятої Богородиці, що на той час входила у склад Білостоцько-Гродненської єпархії. Хре¬щеними батьками новопросвіщенного Миколи були: Микола Леонкевич, сусід сім’ї Рощенків, людина заслужена для Кліщель, яка мала серед мешканців великий авторитет, та Клавдія Соснов¬ська (по чоловіку Малюх), родичка з боку матері.

Хоч Кліщелі були містечком із довгою історич¬ною традицією, більшість мешканців була хліборо¬бами. Батьки майбутнього дослідника також мали своє господарство. Було в них 14 гектарів землі та лісу. Земля в Кліщелях досить погана, вирощували на ній картопою, жито, овес, гречку, часом просо, а також небагато пшениці. Мали також у господар¬стві худобу: дві-три корови, пару коней, овечки, свині (навіть до десяти), мати тримала кури, гуси, качки.

Свою садибу мали Рощенки у східній частині Кліщель. Жили там чотирьохособовою сім’єю: батьки, старший брат Олексій та Микола. Вулиця, при якій була їхня хата, часто міняла свою назву: спочатку була це Каменецька вулиця, потім, за самостійної Польщі – Понятовського, свої назви дали їй совєти та німці, а після Другої світової війни дістала назву Пушкіна. Поруч, по цій же вулиці, жили також близькі родичі – з одного боку брат батька Олександр зі своєю сім’єю та двома сестрами батька Ксенією та Лідією, які були незаміжні, а з другого боку – третя тітка Олена, вже заміжня (по чоловіку Ґладзька). Саме в рідних Кліщелях, серед близьких, Миколка Рощенко провів своє – як сам згадував – «щасли¬ве і безжурне» дитинство. Серед найближчих друзів цього часу згадує він Ваню Сталінського та Славіка Сорочинського – однолітків, із якими разом ходили до школи в один клас.

У свідоме життя входив Микола Рощенко вже у час, коли Кліщелі, як і все Підляшшя, після Другої світової війни опинилися таки у складі комуністичної Польщі, хоч не було це таким очевидним, адже у 1939–1941 роках містечко входило до складу Радянського Союзу, а точніше Білоруської Радянської Соціалістичної Республіки. Щасливо Підляшшя обминула масова колективізація рільництва, також мешканцям Кліщель вдалося зберегти більшість самостійних господарств. Коли влада у Польщі перетворювалась на сталінський лад, семирічний Коля саме почав навчання у школі.

У Початковій школі у Кліщелях, у той час семирічній, М. Рощенко навчався з 1949 по 1956 рік. Згадуючи шкільні роки, він підкреслює, що навчання у кліщелівській школі було на непоганому рівні, вищому ніж у сільських школах в околиці. Хоча, як зазначає, тоді він «більше м’яча пильнував, ніж науки». У школі вивчали як рідну білоруську мову, оскільки – хоч Підляшшя не увійшло знову до Радянської Білорусії – всіх православних у тодішньому Білостоцькому воєвідстві влада вважала білорусами, незважа¬ючи на факт, що у південній частині регіону, в цьому числі й у Кліщелях, проживало україномовне населення. У пам’яті М. Рощенка записалося, що коли вводили білоруську мови до школи, учні коментували між собою: «Ми руські, не хочем білоруськуй мови». Керівником школи був у той час Едвард Земянський – як згадує його колишній учень, «порядна людина». Він був учителем математики, у радянський час був заарештований, а оскільки не був членом правлячої комуністичної партії, у 1952 році був звільнений з посади керівника, проте далі працював учителем математики та географії. Серед учителів М. Рощенко згадує також учительку польської мови Альбіну Калішевич та вчителя фізики Доната Максимчука.

Батькам дуже залежало на тому, щоб діти дістали освіту. Мати, хоч сама була неписьменною, переконувала дітей, що повинні вчитися. Тому після закінчення початкової школи батьки вирішили послати синів до середньої школи. М. Рощенко у 1956–1960 роках навчався у Загальноосвітньому ліцеї з білоруською мовою навчання в Більську. Причиною обрання батьками саме цієї школи був факт, що сприйма¬лася вона суспільством як православна, адже вчилися там майже виключно пра¬вославні, мала також вищий рівень, ніж інші середні школи у Більську. Вибори батьків були різними: наприклад, стар¬ший брат Олексій вчився у «польському» ліцеї в Більську (імені Тадеуша Косцюшка). Дуже часто мотивом вибору цієї школи була не білоруська ідентичність, а інші чинники, як у випадку сім’ї Рощенків. Більшість учнів формально білоруської школи складала молодь із навколишніх підляських сіл, для якої рідною мовою були місцеві українські говірки. Не дивно, що на коридорах ліцею під час перерв лунала переважно саме українська мова в її підляському варіанті.

Упродовж перших двох років навчан¬ня кільканадцятирічний Микола щодня доїжджав із Кліщель до школи в Більську потягом, які тоді досить часто курсували цим марштрутом. Згодом почав жити в гур¬тожитку в Більську. Наука не була для нього в той час основною стихією, і він отримував різні оцінки, навіть двійки. Під час навчання в ліцеї найближчим другом М. Рощенка був кліщелівець Євгеній Мантюк, із яким разом доїжджали до школи – згодом офіцер торгівельного флоту.

З великою пошаною згадує М. Рощенко тодішнього директора школи Ярослава Костицевича. Походив він із підляського священичого роду, був колишнім царським офіцером, з нагородами за участь у війні. Як згадує його учень: «мав він харизму та розумний підхід до виховання». Хоч був директором білоруської школи, проте, вихований у російській традиції, з якою ідентифікував себе, спілкувався він переважно російською мовою, що було прикладом парадоксів, які існували тоді (та й сьогодні існують) на Підляшші. Лише наприкінці, мабуть, після скарг на нього до властей з боку неприхильних людей, він спеціально вивчив білоруську мову і вже користувався нею.

Що цікаво, учителем білоруської мови був Ілля Бернат – свідомий українець, петлюрівець, котрий опинився на території польської держави після невдачі визвольних змагань у 20-х роках ХХ століття і згодом поселився на Підляшші. Він добре навчав білоруської мови, завжди спілкувався з учнями білоруською. Звичайно, у 50-х роках учитель ніяк не признавався до своєї біографії, а зокрема до українства. Як згадує М. Рощенко, «він був щирий українець, але боявся», тим більше, що серед вчителів був і сексот. Цей страх, враховуючи і тодішню політичну систему, і ставлення польського суспільства, був виправданим. Про те, ким був І. Бернат, його учень дізнався набагато пізніше. Запам’ятав, проте, епізод, який щойно згодом став зрозу¬мілим: коли учні під час однієї з перерв почали співати українську пісню, І. Бернат, який якраз чергував на цьому коридорі, прогулювався коридором вдоволений і усміхнений, наспівуючи собі цю ж пісню. Серед найкращих учителів ліцею М. Рощенко згадує ще Григорія Онаціка, вчителя фізики.

Матуральний екзамен М. Рощенко склав у травні 1960 року. Після закінчення ліцею і здобуття середньої освіти Микола Рощенко повернувся до рідних Кліщель. Думав про дальше навчання, говорив, що цікавить його історія. У цю епоху навіть вибір спеціальності навчання не був простим, оскільки був це час сильної комуністичної пропаганди. Молодий абітурієнт почув тоді від матері, яка турбува¬лася про свого сина: «на історії будеш [мусив] дітей вчити, що Бога немає». Вирішив не про¬довжувати зразу навчання. Протягом року спільно з батьками працював на господарстві, займаючись хліборобством.

Після року вирішив усе-таки реалізувати свої плани. За намовою троюрідного брата Володі Рощенка, який тоді вже вчився в Любли¬ні, вирішив піти на студії саме до цього міста, з яким доля зв’язала його на наступне понад півстоліття. У цей час не було ще в Люблині так багатьох студентів із Північного Підляшшя, як згодом – у 70-х чи 80-х роках.

Відтак у 1961 році Микола Рощенко вступив на історичні студії на Гума¬нітарному факультеті Університету Марії Кюрі-Склодовської в Люблині. У цей час серед викладачів Інституту історії УМКС були такі визначні польські дослідники, як Роман Камєнік, Тадеуш Лопошко, Генрик Цінс, Вєслав Слядковський, Юліуш Війом, Зиґмунт Маньковський, Тадеуш Менцель. Його викладачем був також відомий польський філософ, випускник Сорбони Нарциз Лубніцький. М. Рощенко був добрим студентом, історія виявилася його стихією.

Навчання у великому місті було складним із фінансових причин. Протягом двох перших років навчання молодого спудея фінансували батьки, іноді допомагав також старший брат Олексій, який вже працював. Після двох років М. Рощенко дістав студентську стипендію і було вже батькам легше. Під час студій М. Рощенко поринув у студентське життя, підтримуючи активні товариські контакти. Серед друзів зі студентських часів часто згадує Ришарда Щиґла (зараз професора-медієвіста, колишнього проректора УМКС), з яким жив у одній кімнаті в гуртожитку протягом п’яти років і який був його сусі¬дом по двоповерховому ліжку, які тоді були у гуртожитках. Іншим близьким товари¬шем з цього ж курсу був Еуґеніюш Шаль.

У 1964 році студент-історик вирішив почати навчання на другому факультеті – російській філології. Саме у цей час створювалася в Університеті Марії Кюрі-Склодовської русистика. М. Рощенко був прийнятий у першому наборі студентів на цю нову спеціальність. Поступило туди тоді дев’ять осіб, а навчання зі ступенем магістра закінчили з-посеред них лише три особи. Серед перших викладачів люблинської русистики були, зокрема, Михайло Лесів та Евеліна Войнова.

Студентські роки були також часом формування національної іден¬тичності молодого кліщелівця. Православні україномовні мешканці Клі¬щель у цей час переважно мали сформовану лише етнічну ідентичність – вважали себе «руськими». Офіційно всіх зараховували до білорусів: із перспективи властей, усі православні належали до цієї національної групи, що спричинилося до поширення етноніму «білорус» серед місцевого населення. Звичайно, були також паростки формування модерної іден¬тичності, яка спиралася на справжню культурну і мовну приналежність мешканців цього регіону. Адже ще в 40-х роках розпочалася в Кліщелях культурна діяльність, яка мала український характер, відповідний до місцевої культури. 50-і – початок 60-х років стали періодом організуван¬ня у Кліщелях вже свідомого українського життя, але у цьому процесі М. Рощенко безпосередньої участі не брав, адже перебував уже поза рідними Кліщелями.

У 1964 році М. Рощенко включився в діяльність українського середовища в Люблині. Як згадує, до української домівки в Люблині, яка з 50-х років упро¬довж десятиліть була розташована при вул. Окоповій, завів його вперше знайомий український студент фізики Михайло Купчинський. Першим українським концертом у Люблині, у якому М. Рощенко взяв участь, був концерт у 100-і роковини смерті Тараса Шевченка, який відбувся в будинку Верховної тех¬нічної організації (Naczelna Organizacja Techniczna), де часом відбувалися українські заходи у цей період. Молодий студент запам’ятав, що під час цього кон¬церту співав, зокрема, відомий польський оперний співак – бас Бернард Ладиш, соліст Варшавської опери та Великого театру. Він виконав тоді в Люблині українську пісню «Рідна мати моя». Це був величавий концерт, який зібрав пару сотень людей. Так численною була тоді українська громада Люблина. З 1964 року ще студентом Микола Рощенко почав систе¬матично заходити до домівки люблинського гуртка Українського суспіль¬но-культурного товариства, єдиної української організації у комуністичній Польщі. Згодом став членом УСКТ. Саме в Люблині відбулося формування української ідентичності підляського студента родом з Кліщель, який зрозумів, що мова і культура, яку називають тут українською – це та сама мова й куль¬тура, в якій жив він та його предки і яку в Кліщелях називають «руською».

Історичні студії М. Рощенко закінчив у червні 1966 року, коли захистив написану під керівництвом завідувача Кафедри новітньої історії УМКС доцента Станіслава Кшикали магістер¬ську роботу «Табори радянських полоне¬них на Люблинщи¬ні» (Obozy jeńców radzieckich na Lubelszczyźnie). Тоді він отримав перший магістерський диплом – магістра історії. Двома роками пізні¬ше, у червні 1968 ро-ку, закінчив також російську філоло¬гію. Магістерську роботу, написану російською мовою, «Горький и Польша» підготував під керівництвом професора Івана Вишневського зі Львова. Отримав другий ступінь: магістра російської філології.

Після закінчення університетського навчання М. Рощенко почав працювати викладачем російської мови. Вже з липня 1968 року він почав проводити заняття з заочниками у Вищому вчительському училищі в Люблині (Wyższe Studium Nauczycielskie w Lublinie) по вулиці Кшивій. З вересня розпочав там викладати три предмети: практичне навчання російської мови, історію Росії та російську літературу. Не довелося М. Рощенку працювати там довго, оскільки невдовзі він дістав пропозицію роботи у Студії практичного навчання іноземних мов Універ¬ситету Марії Кюрі-Склодовської в Люблині, де почав працю з 1 жовтня 1968 року.

Вінчання Валентини Носкович та Миколи Рощенка, Кліщелі, 31 серпня 1969 р.

1969 рік приніс великі зміни в особистому житті М. Рощенка. 31 серпня 1969 року одружився з Вален¬тиною Носкович, також із древнього кліщелівського роду. Була вона тоді студенткою економіки в Універ¬ситеті Марії Кюрі-Склодовської в Люблині. Таїнство вінчання в Успенській церкві у Кліщелях совершив тодішній і теперішній настоятель кліщелівської пра¬вославної парафії отець Миколай Кєлбашевський.

Молода сім’я Рощенків жила в Люблині спо¬чатку в готелі для молодих учених, який студенти називали «Głupol», а викладачі «Mądral». Невдовзі народилися двоє синів: Павло у 1970 році в Кліщелях та Славомир у 1973 році у Люблині. У 1972 році сім’я Рощенків «дістала», як тоді було прийнято говорити, власну квартиру в південній частині міста, у мікрорайоні ім. Леона Кручковського, на вул. Млодзєжовій. Трикімнатне помешкання не було великим, оскільки мало лише 48 квадратних метрів. Сім’я проживала там майже тридцять років – до 2000 року, коли переселилася до нової більшої квартири в західній частині міста при Варшавській рогатці на алеї Сікорського. Дружина Валентина після здобуття ступеня магістра економії, а згодом також російської філології, працювала вчителем росій¬ської мови в різних школах Люблина, а потім викладачем російської мови у Студії практичного навчання іноземних мов Рільничої академії в Люблині.

У своїй Alma Mater – в Університеті Марії Кюрі-Склодовської в Люблині – Микола Рощенко працював майже все професійне життя: був викла¬дачем російської мови (lektor) у Студії практичного навчання іноземних мов УМКС. В основному про¬водив курс російської мови для студентів Еконо¬мічного факультету УМКС. Час від часу вів також курсові заняття російської мови для студентів інших факультетів. Сам М. Рощенко згадує, що в Студії «було дуже цікаве товариство викладачів іноземних мов». Серед його колег по роботі, яких сердечно згадує, були, зокрема: Володимир Зінчук, Галина Саєвич, Анна Кіцяк, Ельжбета Ковальчик, Ядвіґа Ярош, Олександра Бартосєвич, Лідія Муравська. З вдячністю говорить про колишнього керівника Студії Ріту Мальхер.

Як викладач російської мови у 70–80-х роках Рощенко був організатором конкурсів російської мови для студентів. Цей конкурс мав характерну для тієї епохи ідеологізовану назву: «Академічний турнір знань про Країну Рад і знання російської мови» (Akademicki Turniej Wiedzy o Kraju Rad i Znajomości Języka Rosyjskiego), проте був важливим елементом навчального процесу.

М. Рощенко розвивав свої професійні знання російської мови. Важливою була тут участь у курсах підвищення кваліфікації для викладачів російської мови, які відбувалися у Московському державному університеті. У таких двомісячних курсах брав він участь шість разів. Деякі московські викладачі не дуже тішилися з чергових приїздів М. Рощенка, оскільки на заняттях ставив складні запитання, що стосувалися радянської дійсності, що було для них невигідним. Через те не дуже хотіли його приймати до своїх груп. Згодом один із викладачів у при¬ватній розмові сказав, що на нараді перед приїздом групи з Польщі пролунала фраза: «Опять приезжает к нам этот Рощенко». Загалом на курсах провів у Москві рік часу, що дало йому можливість пізнати столицю Росії і російську культуру. По сьогоднішній день згадує при¬ватну зустріч із відомим поетом і бардом Булатом Окуджавою, дуже популярним у той час не лише серед любителів російської культури.

Крім поточної викладацької роботи, М. Рощенко займався також науковими дослідженнями. У колі його зацікавлень перебували історія, фольклористи¬ка і мовознавство. Проте особливу увагу в другій половині 70-х років він присвятив саме мовознавству, оскільки проводив дослідження українських говірок околиць рідних Кліщель. Перша наукова стаття дослідника з’явилася у 1975 році на сторінках престижного періодичного видання Університету Марії Кюрі-Склодовської в Люблині «Annales Universitatis Mariae Curie-Skłodowska», у філологічній секції цього видання (sectio F), і присвячена була вокалізмові говірки села Їлянка Гайнівського повіту.

М. Рощенко налагодив у той час близьку наукову співпрацю з визначним люблинським славістом, одним із засновників люблинської русистики, але також членом української громади Люблина – доцентом Михайлом Лесе¬вим, у той час керівником Кафедри російської мови, а в 1973–1976 роках – директором Інституту російської і слов’янської філології УМКС. Саме під його науковим керівництвом М. Рощенко підготував у 1979 році кандидатську дисертацію «Північно¬українські говірки околиць Кліщель. Фонетика. Флексія». Публічний захист дисертації відбувся восени 1979 року на Гуманітарному факуль¬теті УМКС, рецензентами дисерта¬ції були професор Мар’ян Юрков¬ський з Варшавського університету та доцент Стефан Вархол з УМКС. Після захисту Рада Гуманітарного факультету УМКС 26 вересня 1979 року прийняла рішення про надан¬ня М. Рощенку наукового ступеня кандидата гуманітарних наук. Був це докторський диплом з №191.

З початком 80-х років М. Рощенко почав публікувати популярно-нау¬кові статті на сторінках українських видань у Польщі: щорічника-аль¬манаху «Український Календар» та тижневика «Наше Слово». Були вони присвячені історії та мовознавству, варто згадати деякі їхні назви: «Кліще¬лівські говірки», «Праці про українську мову в пресових органах УСКТ», «Кубанське чорноморське військо», «Леонід Булаховський».

М. Рощенко включався у різні форми громадського життя Люблина. Наприкінці 60-х років став членом Об’єднаної селянської парії (Zjednoczone Stronnictwo Ludowe). Членом цієї партії залишився до початку 90-х років, коли перетворилася вона у Польську селянську партію (Polskie Stronnictwo Ludowe). Був також членом профспілки – Союзу польського вчительства (Związek Nauczycielstwa Polskiego). Пізніше, вже у другій половині 80-х років, М. Рощенко став виголошувати доповіді про перебудову, були це в Люблині та Любартові перші публічні розповіді про процеси, які у той час відбувалися в Радянському Союзі.

З середини 60-х років важливою сферою життя Миколи Рощенка та його сім’ї стала українська діяльність. Включався він в організацію різних українських заходів, зустрічей, у діяльність української домівки в Люблині. Сам також виголошував численні доповіді. Публікував статті про життя і діяльність громади на сторінках єдиної української газети в Польщі – тижневика «Наше Слово». Дружина Валентина співала в українському колективі «Троянда», яким керував професор Ян Фус, а згодом у «Барвінку», якого художнім керівником був холмщак Андрій Хамратович. У цей час у люблинському українському середовищі найближчі контакти підтриму¬вали з Іллею Матвійчиною, Іваном Ігнатюком, Остапом Місевичем, Петром Врещем, із сусідами – Славком і Галиною Овсіцькими, Вірою Ващук, Гали¬ною та Іваном Паюками. Дружили також з поетом і перекладачем Петром Куприсем, який залишався осторонь громади. Останні тижні життя провів він у хаті сім’ї Рощенків під їхньою опікою.

Члени сім’ї Рощенків були вірними православної парафії Преображення Господнього в Люблині, настоятелем якої з 1979 року став двоюрідний брат М. Рощенка отець протоієрей Василій Рощенко. Валентина Рощенко про¬тягом кількох десятиліть була членом парафіяльного хору, яким диригував Володимир Волосюк. Близькі контакти підтримували з солістом цього хору Фомою Левандовським.

Невдовзі М. Рощенко став одним із лідерів української громади Люблина. З кінця 60-х років був членом правління місцевого гуртка УСКТ, з 1969 року заступником голови гуртка, а згодом, упродовж наступних кільканадцяти років (з короткими перервами) – головою. Був також членом Центральної ревізійної комісії УСКТ. У своїй діяльності багато уваги присвячував заохочуванню студентської молоді до участі в українському житті. Сприяв також ство¬ренню можливості для білоруських заходів в українській домівці.

Постійно підтримував зв’язки з рідним Підляшшям. Упродовж року кілька літніх місяців сім’я Рощенків проводила у Кліще¬лях, допомагаючи батькам, а після смерті батька (1975) вже самотній матері у веденні господарства. У 80-х роках сім’я Рощенків побудувала в Кліщелях поруч із батьківською хатою новий мурований житловий будинок, у якому вони жили під час перебування в рідному місті.

М. Рощенко знаходив також час на своє гоббі. Були це шахи, бридж, але також різні види спорту – волейбол, футбол. Ще раніше, у 60-х роках, будучи студентом, він грав у кліщелівській футбольній команді «Ожел».

Початок 80-х років приніс у Польщі нову епоху. Комуністична система опинилася у кризі, а значний прошарок суспільства вимагав змін у функціонуванні держави і суспільства. У липні 1980 р. саме у підлюблинському Свідніку й самому Люблині відбулися перші страйки, які започаткували робітничі протести, на хвилі яких після підписання порозумінь у Гданську наприкінці серпня 1980 року виникла «Солідарність». Рух «Солідарність» викликав неоднозначне сприйняття з боку під¬ляського православного середовища, зокрема з огляду на підкреслено поль¬ський національний характер та близькі зв’язки з Католицькою Церквою. Доктор Микола Рощенко з самого початку у 1980 році заангажувався у організацію Неза¬лежної самоврядної професійної спілки «Солідарність» в Університеті Марії Кюрі-Склодовської. Спільно з двома викладачами англійської мови був він у ініціативній трійці заснування ланки цієї незалежної профспілки у Студії іно¬земних мов УМКС. Ангажувався у різні форми діяльності профспілки протягом кільканадцяти перших місяців її діяль¬ності. У 1981 році відійшов від активної діяльності в «Солідарності», вважаючи, що рух надто радикалізується.

Протягом 80-х років залишався активним у житті української громади Люблина, будучи головою місцевого гуртка УСКТ. У цей час відбувалися зміни в житті української громади, з’являлися інші, паралельні з УСКТ, форми української діяльності. М. Рощенко працював для збереження існуючого стану та використання нових можливостей. Був він, наприклад, організато¬ром першої української наукової конференції «Участь українців у боротьбі з гітлерівським фашизмом і їх внесок у загальний доробок ПНР» (Udział Ukraińców w walce z hitlerowskim faszyzmem i ich wkład w utrwalanie władzy ludowej), яка відбулася в 1985 році і була спробою використати для української громади нові можливості і заявити для оточення про існування громади та показати досягнення її членів. Згодом, у 1987 році, з’явилися друком у Люблині матеріали з цієї конференції, видані за редакцією саме М. Рощенка.

Перша половина 80-х років – це виникнення молодого українського руху на Північному Підляшші, який зініціювали як студенти родом із Підляшшя, так і середнє покоління. М. Рощенко від самого початку з ентузіазмом і радістю сприймав нові явища серед підляської молоді, які служили збереженню власної культури і мови та формуванню української ідентичності. М. Рощенко був великим авторитетом для молодого покоління підляшуків, які віднаходили свою ідентичність. Був він людиною, яка поколінням раніше дійшла до укра¬їнської ідентичності, мала науковий ступінь, займалася науково українською спадщиною Підляшшя. З іншого боку, функціонував в українському житті у Польщі, був знаний серед українців у Польщі, будучи найбільш відомим підляшуком в українській громаді в Польщі. Намагався підтримувати моло¬діжний український рух на рідному Підляшші. Активно включався в заходи, виступав з доповідями. Запам’яталася йому, зокрема, зустріч при вогнищі в Рогачах, яку організував Євген Рижик, коли М. Рощенко виступав з допо¬віддю про історію Підляшшя. Виступав також у скансені в Біловежі, де у той час приїжджала молодь, яка шукала своєї національної ідентичності, у тому числі ті, що схилялися до української свідомості. Крім виступу, допомагав там крити соломою стару клуню. М. Рощенко публікував також у позацен¬зурному підляському журналі «Основи», який видавав Юрій Гаврилюк.

Новий етап заангажування у справи Підляшшя відкрився, коли у 1990 році доктор Микола Рощенко прийняв пропозицію стати головним редак¬тором Українського часопису Підляшшя «Над Бугом і Нарвою». Був це час започаткування нового виміру українського життя на Підляшші – створення повноцінного українського часопису. З 1991 року, коли з’явився перший номер часопису, почався час постійної редакторської праці у співпраці з автором цих слів, який був тоді секретарем редакції «Над Бугом і Нарвою». Крім підготовки власних статей для часопису треба було займатися редагуванням текстів, пошуком авторів, проте головному редакторові довелося займатися також й більш технічними питаннями, наприклад, розповсюдженням часопису, який і власною машиною розвозив по православних парафіях Підляшшя. Голов¬41 Микола Рощенко – підляський український історик…

ним редактором «Над Бугом і Нарвою» М. Рощенко залишився до 1996 року. Упродовж наступних понад двох деся¬тиліть по сьогоднішній день продов¬жує близьку співпрацю з часописом як співпрацівник. Публікує на сторінках «Над Бугом і Нарвою» численні статті різноманітного характеру: як популяр¬но-наукові публікації про історію, етно¬графію, мову не лише Підляшшя, так і публіцистичні матеріали та рецензії.

Кінець 80-х років відкрив також нові перспективи у церковному житті. Навесні 1989 року була відновлена древня Холм¬ська православна єпархія, але вже з осідком у Люблині і назвою «Люблинсько-Холмська». Давало це надію як на активіза¬цію життя Церкви, так і на поширен¬ня українського виміру церковного життя.

У 1990 році доктор Микола Рощенко став викладачем української мови у Вищій православній духовній семінарії в Яблочині. Саме тоді рішенням тодішнього єпископа Люблинського і Холмського Авеля, який став рек¬тором семінарії, повернуто до програми навчання майбутніх священиків уроки мов більшості вірних Православної Церкви у Польщі – білоруської та української. Контакт із семінаристами був для М. Рощенка цікавим досвідом. Праця у семінарії закінчилась у 1991 році у зв’язку з реформою освітніх закладів Православної Церкви в Польщі й переведенням Вищої православної духовної семінарії з Яблочина до Варшави.

Іншим виміром діяльності на церковній ниві було заангажування у видавничі та наукові проекти, органі¬зовані Православною Церковю. У 1993 р. М. Рощенко увійшов до Організа¬ційного комітету відзначень 360-річчя посвячення люблинської православної Спасо-Преображенської церкви. Спільно з автором цих слів М. Рощенко був спі¬вавтором книжки про історію церкви, виданої з нагоди ювілею. Був також організатором наукової конференції «360 років православної церкви Преображен¬ня Господнього в Люблині», яка відбулася у жовтні 1993 року і була першою православною науковою конференцією в Люблині. Коли у 1996 році була створена Рада духовенства та мирян Люблинсько-Холмської православної єпархії, М. Рощенко був включений до Комісії історичної пам’яті цієї Ради. Серед заходів, організованих комісією, були такі, що мали за мету предста¬вити православний погляд на Берестейську унію. Важливу роль у цьому процесі відіграв своєю активністю та публікаціями доктор Микола Рощенко. Одним із найважливіших заходів була міжнародна наукова конференція «Берестейська унія – генезис, обмовлення та наслідки в історії Холмщини і Підляшшя» у червні 1996 року, в організацію і проведенні якої М. Рощенко був заангажований як член Оргкомітету. Варто згадати, що не раз був він активним учасником численних наукових конференцій організованих у той час в Люблині, зокрема Люблинським католицьким університетом, де в дис¬кусіях палко захищав православну точку зору на Берестейську унію, право¬славному-католицькі відносини чи акцію руйнування православних церков на Холмщині і Південному Підляшші в 1938 році. Наприкінці 90-х років М. Рощенко увійшов також до Програмної ради видавничої серії «Холмський архів», яку почала видавати Люблинсько-Холмська православна єпархія.

Зміна політичної системи у Польщі, яка стала демократичною державою, відкрила можливості прямої участі національних меншин у політичному житті країни. Не було випадковим, що у перших вповні демократичних парламентських виборах у Польщі у 1991 році одним із двох кандидатів українського середовища Північного Підляшшя до Сойму був саме доктор Микола Рощенко. Тоді вперше в історії місцеві українські кандидати брали участь у парламентських виборах. М. Рощенко був кандидатом від Виборчого комітету православних (список №6). Одним із суб’єктів, які співтворили цей комітет, був Підляський відділ Об’єднання українців у Польщі і саме він запропонував кандидатуру доктора М. Рощенка (другим українським канди¬датом був тодішній війт ґміни Більськ Юрій Ігнатюк). Виборча кампанія була дуже інтенсивною, кандидат провів десятки зустрічей. При нагоді виборчої кампанії відбулося багато концертів українських ансамблів, у результаті чого виборча кампанія сприяла присутності української мови і культури у публічно просторі Підляшшя, а з іншого боку, сприяла представленню української національної ідеї. У виборах, які відбулися 27 жовтня 1991 року, М. Рощенко здобув 1993 голоси. Хоч не увійшов до парламенту, то голоси, отримані ним і другим українським кандидатом, спричинилися до того, що до Сойму увійшов інший кандидат від цього комітету – Євген Чиквін.

Після створення у 1992 році нової української організації на Підляшші – Союзу українців Підляшшя (СУП) М. Рощенко став її членом та підтри¬мував діяльність організації. Згодом входив він також до керівних органів організації: займав різні посади під час чергових з’їздів СУП, а в 2010–2015 роках був членом Головної Ради Союзу українців Підляшшя.

Початок 90-х років приніс також поширення професійної активності Миколи Рощенка в Університеті Марії Кюрі-Склодовської. У зв’язку зі створен¬ням там у 1992 році нової спеціальності – української філології, д-р М. Рощен¬ко перших кілька років проводив для студентів україністики курсові заняття з предмету «Історія України». Дістав також пропозицію праці у Кафедрі української філології, проте відмовився.

90-ті роки були також часом актив¬ної праці в Студії практичного навчан¬ня іноземних мов УМКС. Саме тоді М. Рощенко спільно з іншими викладачами Студії підготував підручник російської мови для студентів політології (Język rosyjski dla studentów politologii), який мав два видання – у 1998 та 2001 роках.

Упродовж останнього десятиліття ХХ століття та перших двох десятиліть ХХІ століття М. Рощенко продовжив свою активність в українському житті в Люблині. У 90-х роках діяв у струк¬турах люблинського гуртка Об’єднання українців у Польщі, у яке перетворилося Українське суспільно-культурне това¬риство, намагаючись зберегти у нових обставинах ритм українського життя в Люблині. Виступав з численними доповідями. Особливо ангажувався у вшанування пам’яті жертв Голодомору в Україні 1932–1933 років. Підтримував також заходи, що мали на меті поши¬рення українського виміру церковно¬го православного життя в Люблині. У 1992–1993 роках М. Рощенко був також співредактором часопису «Люблинський Український Вісник», який був додатком до Українського часопису Підляшшя «Над Бугом і Нарвою».

М. Рощенко від десятиліть заангажований у збереження пам’яті про солдатів армії Української Народної Республіки, похованих на право¬славному кладовищі при вул. Липовій у Люблині. Дбав про збережен¬ня в українській громаді Люблина пам’яті про борців за волю України. Замовляв панахиди. Ініціював порядкування могил, фізично працював при їх відновленні. Організовував вшанування пам’яті воїнів армії УНР. Коли у 1999 році було засновано Товариство догляду за могилами укра¬їнських воїнів у Люблині, М. Рощенко став членом-засновником цієї організації.

На початку ХХІ століття Микола Рощенко був активним також на Під¬ляшші, де надалі проводив кілька літніх місяців кожного року. Став членом Товариства друзів Кліщелівської землі. Виступав з доповідями у рідному містечку. Ініціював різні форми діяльності. Саме він започаткував вшану¬вання на Підляшші пам’яті жертв Голодомору в Україні 1932–1933 років, коли за його ініціативою у православній церкві в Кліщелях у 1993 році була відслужена панахида за жертви Голодомору – мабуть, перша на Підляшші. У 2017 році став почесним членом Товариства друзів Кліщелівської землі.

Своє заангажування у справи Підляшшя і рідних Кліщель виявив також на науковій ниві. Підготував першу в історії монографію Кліщель, яку 2002 році видав Союз українців Підляшшя. Ця понад 400-сторінкова книжка є однією з найкращих і найбільш цілісних монографій одного з під¬ляських міст. Автор не обмежив свого наукового викладу лише до фактогра¬фії, але подав її у ширшому контек¬сті, враховуючи також етнографічні та мовознавчі питання. Монографія була піонерським дослідженням і стала зраз¬ком для наступних дослідників історії міст і містечок Підляшшя.

Працю в Університеті Марії Кюрі–Склодовської в Люблині Микола Рощен¬ко закінчив після 35 років роботи у 2003 році, коли несподівано був звільнений. Формальним приводом для звільнення з роботи був брак годин занять зі сту¬дентами для всіх працівників Студії практичного навчання іноземних мов УМКС. У результаті цього рішення М. Рощенко був змушений перейти на ранішу пенсію. У 2006 році суд визнав привід звільнення з роботи не відповідним дійсності, а звільнення його з роботи незаконним і зобов’язав навчальний заклад виплатити відшкодування.

Сумною подією стала смерть матері, Марії, у 2001 році. Проте родинне життя принесло також радості. Двоє синів – Павло та Славомир – одружи¬лися. На початку ХХІ століття М. Рощенко разом з дружиною Валентиною дочекалися внуків. Це діти сина Павла – народжені вже у Канаді Андрій (2002) і Олександра (2005), а також діти сина Славомира – народжені у Люблині Микола (2003) і Олена (2006).

Після започаткування нової епохи в життя української православної гро¬мади Люблина у 1993 році після відкриття Хресто-Воздвиженської церкви як храму української православної громади Люблина, а згодом створення православної парафії святителя Петра (Могили) в Люблині, М. Рощенко заангажувався у різні форми української діяльності, оскільки саме при цьому храмі зосередилося життя української православної громади.

Після організаційного перетворення Товариства догляду за могилами укра¬їнських воїнів у Люблині в Українське Товариство в Люблині М. Рощенко був активно заангажований у діяльність цієї організації. У 2006–2009 був членом Управи Українського Товариства в Люблині. Після переоформлення організації у 2009 році в Українське Товариство був у 2009–2013 роках членом Головної управи, а у 2013 році став скарбником організації та Головою Люблинського відділу УТ. У 2013 році рішенням з’їзду УТ надано М. Рощенку звання почесного члена Українського Товариства. Є заангажованим на різних рівнях діяльності органі¬зації, включно з суто побутови¬ми. Доктор М. Рощенко виступав також із численними доповідями. Надалі особливо ангажується у відзначення пам’яті жертв Голодомору. Був представником Українського Товариства у комітеті побудови у Люблині пам’ятника жертвам Голодо¬мору. Такий пам’ятник, один із нечисленних у Польщі, був споруджений у 2014 році поруч православної церкви Преображення Господнього Люблині.

Важливим виміром діяльності М. Рощенка у ХХІ столітті стала участь у Видавничому колективі творів українських поетів у перекладі Петра Куприся, у рамках якого він співпрацював з професорами Юзефом Колодзєєм як головою колективу, Євгеном Красовським, М. Лесевим та Яном Ґлінським. Доклав він багато зусиль для збереження пам’яті про свого друга Петра Куприся та видання його перекладацької і авторської спадщини. Входив у склад видавничих комітетів видань «Енеїди» Івана Котляревського та «Кобзаря» Тараса Шевченка у польському перекладі Петра Куприся, а також власних творів поета. М. Рощенко працював над редакцією окремих видань П. Куприся.

Після переходу на пенсію М. Рощенко продовжує свою дослідницьку і громадську активність. Ще з кінця 90-х років публікував чергові наукові статі, зокрема у таких виданнях як «Rozprawy Slawistyczne», «Холмський архів», «Roczniki Kulturoznawcze», «Холмсько-Підляські історичні студії», а також у збірниках. Став членом Програмної ради серії «Холмсько-Під¬ляські історичні студії», яку видають спільно Українське Товариство та Союз українців Підляшшя. Підготував до друку чергову монографію «Ludność ruska (ukraińska) na Podlasiu i Chełmszczyźnie w XIX i XX wieku. Liczebność i rozmieszczenie», яка чекає видання. Включається у наукові ініціативи укра¬їнського середовища Підляшшя. У серпні 2017 року став членом-засновни¬ком Товариства «Підляський науковий інститут», яке ще не зареєстровано. Своєю чергою, у жовтні 2017 року був учасником І Підляської української наукової конференції «25 років Союзу українців Підляшшя» в Більську на Підляшші.

Микола Рощенко був удостоєний ряду нагород і відзнак. Серед польських державних нагород, які він отримав, Бронзовий Хрест Заслуги (Brązowy Krzyż Zasługi, 1981), Медаль Комісії національної освіти (Medal Komisji Edukacji Narodowej, 1986), Золотий Хрест Заслуги (Złoty Krzyż Zasługi, 1989), Кавалерський Хрест Ордена Відродження Польщі (Krzyż Kawalerski Orderu Odrodzenia Polski, 2002). Він отримав також нагороди від Універси¬тету Марії Кюрі-Склодовської: медаль «Наука у службі народу» („Nauka w służbie ludu”), наданий постановою Сенату УМКС (1978), дві нагороди Ректора УМКС ІІІ ступеня (1975, 1985), колективну нагороду Ректора УМКС І ступеня (1998). Українська громада вшанувала його Почесною грамотою ХХХ-річчя Українського суспільно-культурного товариства (1986), Почесною грамотою Об’єднання українців у Польщі з нагоди 40-річчя заснування українських громадських структур у Польщі (1997) та званням Почесного члена Українського Товариства (2013). Від української держави отримав Почесну грамоту Міністерства закордонних справ України (2008) та відзнаку Міністерства оборони України «Знак пошани» (2017).

Доктор Микола Рощенко вважається одним із авторитетніших дослід¬ників історії, мови та культури Підляшшя. Він належить до кола ключових постатей українського середовища Підляшшя, життя української громади Люблина та всієї української громади у Польщі. Є знаменитим прикладом сина Підляської землі, котрий зрозумів, що «руська» традиція предків – це та сама традиція, яку зараз називають українською. Відтак віднайшов свою модерну українську ідентичність і не лише – разом з дружиною Валенти¬ною – передав рідну мову, культуру і традицію нащадкам, але також мав величезний вплив на формування української національної ідентичності серед підляшуків та на розвиток зорганізованого українського життя на рідному Підляшші. Може бути також зразком людини, яка – хоч у силу обставин залишила пороги рідних Кліщель, – проте зуміла на багатьох рівнях зберегти живий зв’язок із рідним регіоном і містом, надалі відіграючи у його житті важливу роль.

Григорій Купріянович